[COLOR=darkblue]
[SIZE=+1]
[FONT=Geneva]

Старий Сократ поволі дибав містом,
Сандалями Афін бруківку тер...
Аж раптом зупиня його Каліста —
Найкраща, найпідступніша з гетер.

І мудреця, якого зна всяк сущий,
Штрика: — Ти розумніший од усіх...
Але, Сократе, я за тебе дужча:
Ти жодного з прихильників моїх
Не переманиш.
Я ж кивну бровою —

І всі: Платон, Крітон, Алківіад,
Мов ті овечки, кинуться за мною,
Й залишиться без учнів сам Сократ!..

— Можливо, і відіб’єш ти котрого, —
Сказав філософ, чухаючи ніс, —
Адже наука — це крута дорога,
А любощі — крива безпутна вниз...
Та все одно, кого б ти не відбила,
Він після втіхи вернеться назад...

— Ах, так?! — Каліста усмішку скривила, —
Побачим... Ось іде Алківіад —
Твій кращий учень. З нього і почнемо:
Красунчику, коханий, глянь сюди —
Нащо тобі мудрець отой нікчемний:
Бери мене навіки, назавжди,
Ходім до мене, в ложе пелюсткове,
Удвох ми вип’єм любощів нектар!,.

І затремтіло серце юнакове
І пристрасть спалахнула, мов пожар,
І він пішов...
Але — через рамено —
Устиг шепнуть Сократу на ходу:
— Почніть заняття, вчителю, без мене,
Я за годину вправлюсь, і прийду.
[/FONT][/SIZE]


Іван Немирович. [B]СОКРАТ І ГЕТЕРА[/B]

[/COLOR]