Ви самотнi, мадам. Вашi очi до болю сумнi.
Ви вже другу годину у небо вдивляетесь пильно.
- Я сумна, бо згасае поволi свiча наших днiв.
- Погляд в небо, бо рветься душа до небес неухильно.

Ви самотнi, мадам. Я ж-бо бачу, що Ви кожну мить
Несетесь у мiсця, де немае нiякого люду.
- Це не так. Просто часто бувае у скронях болить.
- Все мине. Зовсiм скоро i я в цьому хаосi буду.

Ви самотнi, мадам. У Вас вдома живе чорний кiт.
Ви, крiм нього, не любите бiльше у свiтi нiкого.
- Це не так. Просто поруч зi мною вiн декiлька лiт
- I я звикла. Не кину ж його на холодних порогах!?

Ви самотнi, мадам. Поглядаете часто в вiкно,
Нiби образ чекаете в ньому без краю жаданий.
- Це не так. Це лиш звичка. Вона у менi вже давно.
- Так люблю слiдкувать, як на землю лягають тумани!...

Ви самотнi, мадам. З Вами завжди чорнило i зошит
Геть пошарпаний, мокрий вiд слiз i сумних Ваших вiршiв.
- Я пишу туди все, що забуть було б зовсiм не гоже.
- Ви ж погодьтесь, на лобi писати усе значно гiрше.

Ви самотнi, мадам. Вас нiхто не проводить додому
I пiджак не дае, коли вулицi нiвечить злива.
- Ну i правильно. Я не боюсь блискавицi i грому.
- Я ходжу пiд дощем, бо лиш так почуваюсь щасливо...

Ви самотнi, мадам. Ви страждаете, люба, я бачу.
Не кажiть лиш, прошу, що хворiете Ви на безсоння.
- Ви правi... Нi для кого я й каплi у морi не значу.
- Обманула я Вас... Я i правда до болю самотня..

• 
• 
•