Ще в 1926 роцi у збiрцi "Украiнiзуємось" Остап Вишня опублiкував гумореску "Чухраiнцi". Дивно, але вона менi когось дуже нагадує.

"Чухраiнцi, як ми знаєм - це дивацький народ, що жив у чудернацькiй краiнi Чукрен. Краiна Чукрен була по той бiк Атлантiди.

Назва чухраiнцi (i це ми вже знаємо) постала вiд того, що народ той завжди чухався."

"Чухраiнцiв було чимало: щось понад тридцять мiльйонiв хоч здебiльше вони й самi не знали, хто вони такi суть...

Як запитають було ix:
- Якоi ви, люди, нацii?
Вони, почухавшись, вiдповiдають:
- Та хто й зна... Живемо в Шенгерiiвцi. Православнi."

"Мали чухраiнцi цiлих аж п'ять глибоко нацiональних рис...
Риси цi, як на ту старинну термiнологiю, звалися так :

Якби ж знаття?
3абув.
Спiзнивсь.
Якось то воно буде.
Я так i знав!"

"Коли чухраiнцi, було, починають якусь роботу, хоч би в якiй галузi iхнього життя та робота виникла, i коли хто-небудь чи збоку, чи може трохи прозорливiший зауважив:
- А чи так ви робите?

Чухраiнець обов'язково подумає трiшки, почухається i нешвидко прокаже:
- Та! Якось то вже буде!

I починав робити...

Коли ж побачить, що наробив, аж пальцi знати, тодi:
- Я так i знав!
- Що ви знали?
- Та що отак буде!
- Так навiщо ж ви робили?
- Якби ж знаття...
- Так ви ж кажете, що знали?!
- Так я думав, що якось то воно буде!"