автор харьковчанин. Алекс, ты слышишь? ну не важно. книжка мне понравилась, читала запоем. эта сцена так живо нарисовалась в воображении, что решила занести в днев.


СЕРГІЙ ЖАДАН “Гімн демократичної молоді”


“Раіса Соломонівна зовсім напилася. Вона вирвала мікрофон із рук Гоги і почала співати пісні з кінофільмів. Свою руду перуку вона одягла на заклопотанного Славіка. Гога спробував забрати в неї мікрофон, але вона вчепилася йому у волосся і почала кричати. Славік спробував її відтягти від боса, але марно- Раіса Соломонівна міцно трималася за Гогу однією рукою, іншою намагаючись видряпати йому очі. Гога спочатку намагався її відштовхнути, але потім теж завівся і почав наосліп махати кулаками. Першим ударом він завалив із ніг Славіка. Славік схопився за щелепу і знову кинувся відтягувати Раісу Соломонівну. Раіса зустрівши спротив, озвіріла і кинулась на Гогу з новою силою. Після кількох спроб вона проїхалась-таки по його лівій щоці, лишаючі криваві борозни і вдламуючи накладні нігті. Гога зойкнув, відступив і ввалив Раісі Соломонівні з носака просто в живіт. Раіса відлетіла назад і разом із Славіком, котрий за неї тримався, завалалась у зал. Гога, лаючись, витирав кров. –Санич,- крикнув він, - будь другом, винеси звідси цю відьму. І музику її вімкни, - крикнув він. Санич підійшов до співачки, взяв її за шкірки і потягнув на вихід. Слідом із плачем біг Славік у перуці, Гога дивився на все зі сцени і лаявся. –Відьма, -кричав він, стоячи посеред сцени, -відьма чортова!- Санич викликав таксі , сунув Славіку бабки і повернувся до клубу. Гога сидів скраєчку сцени витираючи кров шовковим рукавом і пив водку з горла.-Відьма- заплакав він і ткнувся носом Саничу в груди. – За що вона мене? От відьма! Нормально, брат, - відповід йому Санич. –Давай я тебе додому відвезу.- Вони вийшли надвір. Горбань стояв біля своєї машини, подивився на Гогу в ботфортах, перевів задумливий погляд на Санича і мовчки сів за кермо. По дорозі всі мовчали, тільки Гога час від часу схлипував. –У мене теж сусід підар, - спробував зав'язати розмову горбань. – Да? – похмуро озвався Санич, - а в мене цілий під'їзд.”

• 
• 
•