Вірші... Любов... І все, що з цим зв’язано!!!
...”Ні, ні, не відпирайтесь, Ви любили, і то хто його знає, чи не також нещасливо?! Ну, та се у нас скажу я Вам, звичайна і подекуди навіть конечна річ. Візьму тільки себе самого: чи трудна річ, що женщина якась мені сподобалась – і на циферблат увійде і говорить яко-тако, - а як чоловік приглянеться ближче – кукла, або, як мій приятель Павлик каже, „м’ясо”.
А невже ж можна м’ясо любити? І зараз готове розчарування, а нехай така річ трафиться якому-небудь Маслякові, або Грабовичу, так він вам сяде і том поезій напише, вихваляючи те м’ясо, що таке воно рум’яне та біле, і м’ягке, і пухке, і таке мало волосся, і такі очі, і такі руки – фі, аж гидко слухати. А о тім, що те м’ясо не мало ні серця, ні мозґу, ні характеру – він і не згадає. Та ба не в тім лихо, а в тім, що таке м’ясо відтягне від іншої, реальної праці, і того, хто пише вірші, і тих, що будуть їх читати. Я розумію любов, але 1) тільки для людини, з котрою я можу порозумітися, з котрою міг би поруч працювати і вчитися і 2) розумію любов не як головну ціль, але як окрасу життя, розумію не як хліб, але як масло, котрим той хліб посмарований, щоб гладше йшло (прошу не гніватися за тривіальне порівняння). Впрочім може бути, що я помиляюся, бо що ж, я старий чоловік, своє давно пережив, остуденів, і заморозився в тисячних сухих і твердих речах, серед котрих пройшла моя молодість. Може я й помиляюся, - о тім вам молодшим ліпше знати.
Але цур їй, тій любові, - яке мені діло до неї, а отсе я намазав Вам цілу статтю о ній. Ви кажете, що Вам прикро було, що я в такий спосіб не порозумів Вас (навмисне, прошу Пані, навмисно, - пізнайте з того, який я злостивий чоловік!), буцімто Ви не знаєте вищих чувств, крім любові до мужчини – тумана 18-того. Ви досить виразно писали о вищій любві, але мені видалось, що Ви забагато ваги поклали на тоту нижчу, і для того я написав Вам сокрушеніє. А щодо „сірих очей”, то можете собі о них писати, кілько Вам злюбиться, хоч би й до очей Наполеона (от уже що женщина то женщина, з історії всемирної хоч те знає, що Наполеон мав сірі очі, а я й студіював історію і не знав того. Агій!) – я за те не прогніваюсь. Я тільки прогнівався б за таке, що би тикало мене особисто, а у мене, Богу дякувати, очі пивні!”..

• 
• 
•