Із підслуханого на п’яну голову…
Десь коло 9-ої вечора…Маршрут 67. Мандрівка починається з перехрестя Наукової і Стрийської, в автобусі з 10 пасажирів.
Знайшов порожнє місце, присів. Їду собі, дихаю на шкло, малюю шибениці. Мимохіть чую розмову по телефону дівчини, що сидить поперед мене, мабуть, з подружкою. Насичені такі теревені ні про що, включаючи все життя, що входять в термін «дружнє спілкування» … Подружці Ірі розказали про тяготу занять спортом, муки від науки, а ще… «знаєш...Окса так свою машину вбиває…я їй кажу - чого ж ти ями не обминаєш, а вона - я купила машину щоб їздити, а не об’їжджати…а Юрік...та задовбав...то він дзвонить, то ні…сьогодні щось хотів, я заморозилась…ти знаєш я так хочу на Південний…Що? Що купувати? Нічого, просто так хочеться походити…»
І тут на автобус терористи здійснили атаку. Думаю, був розпилений «веселячий» газ… чоловік 5 пасажирів почали задихатись від кашлю, в мене ж симптом був відразу…мене поперло, я сидів і сміявся на весь голос.
Стояв на зупинці, дихав холодним повітрям і дивився вслід маршрутці, якось вона непевно від’їхала: «Мабуть, водію зле, подивлюсь завтра в неті, чи не задавив нікого…»

• 
• 
•