Завтра День Победы, праздник со слезами на глазах, все меньше и меньше людей по настоящему ощущают какой это праздник, не включая конечно ветеранов. Нет того патриотизма что был у наших дедов, которые слишком большой ценой завоевали нам свободу, да мир и просто чистое небо над головой.
Этой осенью умер мой дед который тоже воевал, но на память остались его стихи, пусть они будут не всем понятны - это и не обязательно, а может кому то и понравяться.

[SIZE=+1][COLOR=red] ЧЕРВОНІ МАКИ.
Про червоні я маки згадав
Що росли на краю у пшениці.
Там окопи тоді я копав
Над Дністром не далеко границі.

Проти танок копали рови
Хоч тоді я не був ще солдатом
Але знав скільки лл"ється крови
За Вітчизну із нашого брата

Після того і я став солдат
На плече почепив автомата
Йшли у бій. У бою вбитий брат.
І у цьому бою вбито тата

Могилу копав я своїм
Це був час коли маки скрізь цвили
Тому вічно у серці моїм
Вони спомин тяжкий залишили

А тепер коли маки побачу
На широкім колгоспнім лану
Сльози йдуть із очей хоч не плачу
Бо згадаю прокляту війну.

[SIZE=-1][COLOR=brown]13.01.1964
[/COLOR][/SIZE][/COLOR][/SIZE]

• 
• 
•