[FONT=Times][COLOR=brown][SIZE=+1]
...
Пацієнти чудні. Ліда їм тиск міряє, вони їй - як на сповіді.
- Я направлю вас до невропатолога, - сказала літньому чоловікові з сумними очима. - Не думаю, щоб щось серйозне, та легке заспокійливе піде вам на користь.
Чоловік рукою махнув: не треба, зайве.
- Я те заспокійливе щодня... Чашками...
- Це ви дарма! - насторожилася. - Це дуже небезпечно. І хто прописав... чашками? Лікар?
- Жінка...
- Тобто?
Чоловік усміхнувся.
- Молода вона в мене... На двадцять три роки молодша за мене.
- Не бачу зв'язку.
- Коханця має. Нормальний хлопець. Павлик. Колега... Увечері зайде, вона йому - чай, кава... І мене до столу. А як без мене? Вона в мене жінка порядна. І мені - чай, кава... Зі снодійним. Я спочатку ніяк утямити не міг - чого мене сон кло- іїить після тієї кави? Гадав, може, кава без кофеїну. А потім пігулки перерахував... Як Павлик приходить, так однієї нема.
- Чекайте, чекайте... - захвилювалася Аіда. - Не хочу итручатися у ваші сімейні справи, але... Не пийте! Не пийте ту каву зі снодійним! Це ж отрута! Ви ж власними руками руйнуєте своє здоров'я.
- Е, доню... Повір. Не можу не пити. Тільки гірше стане.
- Та чому ж? - не могла второпати.
- Дружині з Павликом доведеться прихистку шукати. Сам лишуся. Хіба краще?
Замовк. Закивав головою сумно, мовляв, усе правильно розсудив.
- А так я вип'ю каву, піду до спальні, на кушетку біля ліжка вкладуся, мовляв, трохи подрімаю... На ліжко не пнуся... Хай їм... Вони на ліжку розкошують... А я поряд... Сплю... нібито...
- Нібито?
Зітхнув, плечима знизав.
- Не бере мене те снодійне. Хвилин двадцять на очі подавить і відпускає... Лежу собі, як та миша... Дивлюся на жінку з Павликом... Серце сльозами вмивається, у голові чорти сміються. Оце тобі, кажуть, розплата... За те, що сорокарічний молоду сімнадцятирічну звабив.
Замовк. Аіда мало не розплакалася.
- Господи! Який жах... Як несправедливо! - До старого потяглася. Руки торкнулася. - Але ж ви можете не лежати... 11а тій кушетці. Ви ж, певно, можете в іншій кімнаті... У вас " гака можливість?
- Є, доню. Можливість є. У кабінеті можу заночувати. Чи II кімнаті для гостей. У мене велика квартира... У центрі... Та І ільки не хочу. Дружина з Павликом відразу здогадаються...
Що я в курсі... Хтозна, чим обернеться? А що ж, коли піде?.. Сам лишуся...
- І на кушетці лежати не вихід. Серце своє пожалійте! Придумайте щось... Аби не бачити...
- Бачити... Не бачити... Яка різниця, доню? Однаково знаю, - відповів старий.
...
Люко Дашвар. "Мати Все"
[/SIZE][/COLOR][/FONT]

• 
• 
•